Короткий переказ другої глави капітанської дочки. Короткий переказ капітанська дочка по главам (пушкін а

13

У цій статті ми опишемо твір а.с. Пушкіна «капітанська дочка». Переказ по главах цього короткого роману, опублікованого в 1836 році, пропонується вашій увазі.

1. Сержант гвардії

Перша глава починається з біографії петра андрійовича гриньова. Батько цього героя служив, після чого вийшов у відставку. Було 9 дітей в сімействі гриньових, проте вісім з них в дитинстві померли, і петро залишився один. Батько записав його ще до народження в семенівський полк. Петро андрійович до настання повноліття значився у відпустці. Дядько савельіч служить вихователем хлопчика. Він керує освоєнням російської грамоти петрушею.

До петра через деякий час виписаний був француз бопре. Він навчив його німецькій, французькій мовам, а також різним наукам. Але бопре вихованням дитини не займався, а лише пив і гуляв. Батько хлопчика незабаром виявив це і прогнав вчителя. Петра на 17-му році відправляють на службу, проте не в те місце, куди він сподівався потрапити. Він їде в оренбург замість петербурга. Це рішення визначило подальшу долю петра, героя твору»капітанська дочка».

1 глава описує напуття батька синові. Він говорить йому про те, що необхідно берегти честь змолоду. Петя, приїхавши в симбірськ, знайомиться в трактирі з зуріним, ротмістром, який навчив його грати в більярд, а також заспівав його і виграв у нього 100 рублів. Гриньов ніби вирвався вперше на свободу. Він поводиться, подібно хлопчику. Зурін вранці вимагає покладений виграш. Петро андрійович для того, щоб показати свій характер, змушує савельїча, протестуючого цьому, видати гроші. Після чого, відчуваючи докори сумління, гриньов залишає симбірськ. Так закінчується в творі» капітанська дочка » 1 глава. Опишемо подальші події, що відбулися з петром андрійовичем.

2. Вожатий

Олександр сергійович пушкін розповідає нам про подальшу долю цього героя твору «капітанська дочка». 2 глава роману називається»вожатий». У ній ми вперше знайомимося з пугачовим.

Гриньов в дорозі просить савельїча його пробачити за дурну поведінку. Раптом в дорозі починається буран, петро зі своїм слугою збиваються зі шляху. Вони зустрічають одну людину, яка пропонує їх проводити до заїжджого двору. Гриньов, що їде в кабінці, бачить сон.

Сон гриньова-важливий епізод твору»капітанська дочка». 2 глава докладно описує його. У ньому петро приїжджає в свою садибу і виявляє, що батько при смерті. Він підходить до нього, щоб взяти останнє благословення, проте замість батька бачить невідомого мужика з чорною бородою. Гриньов здивований, проте мати його переконує, що це його посаджений батько. Розмахуючи сокирою, схоплюється чорнобородий мужик, мертві тіла заповнюють всю кімнату. Людина при цьому посміхається петру андрійовичу, а також пропонує тому благословення.

Гриньов, вже перебуваючи на заїжджому дворі, розглядає свого проводжатого і зауважує, що він і є та сама людина зі сну. Це середнього зросту сорокарічний чоловік, худорлявий і широкоплечий. У чорній бороді його вже помітна просідь. Очі у чоловіка живі, в них відчувається кмітливість і тонкість розуму. Досить приємний вираз має обличчя вожатого. Воно плутовское. Обстрижене його волосся в гурток, а одягнений цей чоловік в татарські шаровари і старий вірменок.

Вожатий розмовляє з господарем на «алегоричній мові». Петро андрійович дякує своєму супутнику, дарує йому заячий кожух, наливає склянку вина.

Старий товариш отця гриньова, андрій карлович р., посилає з оренбурга петра на службу в розташовану в 40 верстах від міста білогірську фортецю. Саме тут триває роман»капітанська дочка». По главам переказ подальших подій, що відбуваються в ній, наступний.

3. Фортеця

Фортеця ця нагадує село. Розпоряджається всім тут василиса єгорівна, розумна і добра жінка, дружина коменданта. Гриньов наступного ранку знайомиться зі швабріним олексієм івановичем, молодим офіцером. Ця людина невисокого зросту, чудово негарний, смаглявий, дуже живий. Він один з головних героїв твору «капітанська дочка». 3 глава-місце в романі, де цей персонаж вперше з’являється перед читачем.

Через дуелі перевели швабрина в цю фортецю. Він розповідає петру андрійовичу про тутешнє життя, про сім’ю коменданта, при цьому невтішно відгукуючись про його дочку, машу миронову. Детальний опис цієї розмови ви знайдете в творі» капітанська дочка » (3 глава). Комендант запрошує гриньова і швабрина на сімейний обід. Петро бачить по дорозі, як проходять «навчання»: взводом інвалідів керує миронов іван кузьмич. На ньому «китайчастий халат» і ковпак.

4. Поєдинок

Важливе місце займає в композиції твору «капітанська дочка» 4 глава. Розповідається в ній наступне.

Короткий переказ другої глави капітанської дочки. Короткий переказ капітанська дочка по главам (пушкін а

Сім’я коменданта дуже подобається гриньову. Петро андрійович стає офіцером. Він спілкується зі швабріним, проте спілкування це приносить герою все менше задоволення. Колючі зауваження олексія івановича про машу особливо не подобаються гриньову. Петро пише посередні вірші і присвячує їх цій дівчині. Швабрин різко висловлюється з їх приводу, при цьому ображаючи машу. Гриньов його звинувачує у брехні, олексій іванович викликає петра на дуель. Василиса єгорівна, дізнавшись про це, наказує заарештувати дуелянтів. Палашка, дворова дівка, позбавляє їх шпаг. Через деякий час петру андрійовичу стає відомо, що до маші сватався швабрин, але отримав від дівчини відмову. Він розуміє тепер, чому олексій іванович лихословив за адресою маші. Новопризначена дуель, на якій петро андрійович отримує поранення.

5. Любов

За пораненим доглядають маша і савельїч. Петро гриньов робить дівчині пропозицію. Він відправляє лист батькам, в якому просить благословення. Швабрин відвідує петра андрійовича і визнає свою провину перед ним. Благословення батько гриньова йому не дає, він вже знає про подію дуелі, і розповів йому про це зовсім не савельїч. Петро андрійович вважає, що це зробив олексій іванович. Без згоди батьків не хоче виходити заміж капітанська дочка. Глава 5 оповідає про це її рішення. Не будемо детально описувати розмову між петром і машею. Скажемо лише, що вирішила уникати надалі гриньова капітанська дочка. Переказ по главах триває наступними подіями. Петро андрійович перестає відвідувати миронових, падає духом.

6. Пугачовщина

Короткий переказ другої глави капітанської дочки. Короткий переказ капітанська дочка по главам (пушкін а

Повідомлення про те, що розбійницька зграя під проводом омеляна пугачова орудує в околицях, приходить коменданту. Зграя ця нападає на фортеці. Пугачов незабаром дістався і до білогірської фортеці. Він закликає коменданта здатися. Іван кузьмич вирішує вислати дочку з фортеці. Дівчина прощається з гриньовим. Однак мати її їхати відмовляється.

7. Приступ

Атакою фортеці триває твір»капітанська дочка». Переказ по главам подальших подій наступний. Вночі козаки йдуть з фортеці. Вони переходять на бік омеляна пугачова. Зграя його атакує. Миронов з нечисленними захисниками намагається оборонятися, проте сили двох сторін нерівні. Омелян пугачов, який захопив фортецю, влаштовує так званий суд. Страти на шибениці зраджують коменданта, а також його товаришів. Коли доходить черга до гриньова, савельїч благає омеляна, кинувшись в ноги до нього, пощадити петра андрійовича, пропонує тому викуп. Погоджується пугачов. Жителі міста і солдати дають омеляну присягають. Вбивають василину єгорівну, вивівши на ганок роздягнену, а також її чоловіка. Петро андрійович залишає фортецю.

8. Непроханий гість

Дуже турбується гриньов про те, як живе в білогірській фортеці капітанська дочка.

Зміст по главам подальших подій роману описує подальшу долю цієї героїні. Ховається дівчина у попадьи, яка говорить петру андрійовичу, що швабрин на боці пугачова. Гриньов дізнається від савельїча, що пугачов — проводжатий їх по дорозі в оренбург. Омелян кличе гриньова до себе, той приходить. Петро андрійович звертає увагу на те, що всі поводяться як товариші один з одним в стані пугачова, не надають при цьому переваги ватажку.

Короткий переказ другої глави капітанської дочки. Короткий переказ капітанська дочка по главам (пушкін а

Кожен хвалиться, висловлює сумніви, оскаржує пугачова. Люди його співають пісню про шибеницю. Розходяться гості омеляна. Гриньов каже йому наодинці, що царем його не вважає. Той відповідає, що удача буде удалому, адже колись і гришка отреп’єв правил. Омелян відпускає петра андрійовича в оренбург незважаючи на те, що той обіцяє боротися проти нього.

9. Розлука

Омелян дає петру розпорядження сказати губернатору цього міста про те, що скоро пугачівці прибудуть туди. Пугачов, залишаючи білогірську фортецю, залишає швабрина комендантом. Савельїч пише список розграбованого добра петра андрійовича і відправляє його омеляну, проте той не звертає уваги на нього в»припадку великодушності» і зухвалого савельїча не карає. Він навіть шанує шубою зі свого плеча гриньова, дає йому коня. Маша тим часом хворіє у фортеці.

Короткий переказ другої глави капітанської дочки. Короткий переказ капітанська дочка по главам (пушкін а

10. Облога міста

Петро їде в оренбург, до андрія карловича, генерала. Військові люди відсутні на військовій раді. Тут лише чиновники. Більш розсудливо, на їхню думку, залишатися за надійною кам’яною стіною, ніж на відкритому полі відчувати своє щастя. За голову пугачова пропонують призначити чиновники велику ціну і підкупити людей омеляна. Урядник з фортеці привозить петру андрійовичу лист від маші. Та повідомляє про те, що швабрин змушує її стати його дружиною. Гриньов просить генерала допомогти, надати йому людей для того, щоб очистити фортецю. Однак той відмовляє.

11. Бунтівна слобода

Поспішають на допомогу дівчині гринів з савельічем. Люди пугачова зупиняють їх у дорозі і ведуть до ватажка. Він допитує петра андрійовича про його наміри в присутності наперсників. Люди пугачова-згорблений, старанний старий з блакитною стрічкою, одягненою через плече по сірому вірм’яку, а також високий, огрядний і широкоплечий чоловік років сорока п’яти. Гриньов каже омеляну, що приїхав для того, щоб врятувати від домагань швабрина сироту. Пугачівці пропонують і з гриньовим, і зі швабріним просто вирішити проблему — повісити їх обох. Однак петро пугачову явно симпатичний, і він обіцяє одружити його на дівчині. Петро андрійович вранці їде у фортецю в кибитку пугачова. Той в довірчій бесіді розповідає йому, що він хотів би відправитися на москву, проте товариші його — розбійники і злодії, які здадуть ватажка при першій же невдачі, рятуючи власну шию. Омелян розповідає калмицьку казку про ворона і орла. Ворон жив 300 років, але клював при цьому падаль. А орел вважав за краще голодувати, але падали не їсти. Краще одного разу напитися живої крові, вважає омелян.

12. Сирота

Пугачов у фортеці дізнається, що дівчина терпить знущання від нового коменданта. Швабрин морить її голодом. Омелян звільняє машу і хоче повінчати її зараз же з гриньовим. Коли швабрин розповідає, що це дочка миронова, омелян пугачов вирішує відпустити гриньова і машу.

13. Арешт

Солдати на шляху з фортеці беруть під арешт гриньова. Вони приймають петра андрійовича за пугачовця, ведуть до начальника. Їм виявляється зурін, який радить петру андрійовичу відправити савельіча і машу до батьків, а самому гриньову — продовжити бій. Він дотримується цієї поради. Військо пугачова розбите, проте сам він не спійманий, йому вдалося в сибіру зібрати нові загони. Омеляна переслідують. Зуріну наказують взяти під арешт гриньова і відправити під вартою в казань, зрадивши слідству у справі пугачова.

14. Суд

Петро андрійович підозрюється в тому, що він служив пугачову. У цьому не останню роль зіграв швабрин. Петра засуджують до заслання в сибір. У батьків петра живе маша. Вони дуже до неї прив’язалися. Дівчина відправляється в петербург, в царське село. Тут вона зустрічає імператрицю в саду і просить помилувати петра. Розповідає про те, як він потрапив через неї до пугачова, капітанська дочка. Коротко по главах описаний нами роман завершується наступним чином. Гриньова звільняють. Він присутній на страти омеляна, який киває головою, дізнавшись його.

Короткий переказ другої глави капітанської дочки. Короткий переказ капітанська дочка по главам (пушкін а

За жанром історичним романом є твір»капітанська дочка». Переказ по главах не описує всіх подій, ми згадали лише основні. Роман пушкіна дуже цікавий. Прочитавши оригінал твору» капітанська дочка » по главах, ви зрозумієте психологію героїв, а також дізнаєтеся деякі подробиці, нами опущені.

Сержант гвардії

«батько мій андрій петрович гриньов в молодості своїй служив при графі мініхе і вийшов у відставку прем’єр-майором в 17.. Року. З тих пір жив він у своїй симбірської селі, де і одружився на дівчині авдотье василівні ю., дочки бідного тамтешнього дворянина. Нас було дев’ять чоловік дітей. Всі мої брати і сестри померли в дитинстві.

Матінка була ще мною черевата, як вже я був записаний в семенівський полк сержантом, по милості майора гвардії князя б», близького нашого родича».

Потім хлопчикові найняли вчителя французької мови на ім’я боп-ре. Він любив випити, був » вітряний і безпутний до крайності. Головною його слабкістю була пристрасть до прекрасної статі». Але незабаром їм довелося розлучитися.

Прачка палашка поскаржилася, що мусьє її звабив. Андрій петрович гриньов відразу ж його вигнав. «тим і скінчилося моє виховання. Я жив недорослем, ганяючи голубів і граючи в чехарду з дворовими хлопчаками. Тим часом минуло мені шістнадцять років. Тут доля моя змінилася».

Батько вирішив віддати петрушу в службу. Хлопчик дуже зрадів. Він уявив себе офіцером гвардії, що живе в петербурзі. Але петрушу відправили до андрія карловича р., старовинного товариша батька, в оренбург. З ним вирушив савельїч.

У симбірську, в трактирі, петру зустрівся іван іванович зурін, ротмістр гусарського полку. Він переконав хлопчика, що солдат обов’язково повинен навчитися грати в більярд, навчитися пити пунш. Чим обидва і зайнялися. В кінці гри зурін оголосив петру, що той програв сто рублів. Але гроші були у савельїча. Іван іванович погодився почекати і запросив петрушу поки що поїхати до аринушки.

Отужинали у аринушки. Петро неабияк напився, потім обидва повернулися в трактир. А зурін тільки повторював, що потрібно до служби звикати. Вранці савельіч дорікав своєму хазяїну в тому, що той зарано почав гуляти. А тут ще й борг в сто рублів…

» савельіч подивився на мене з глибоким смутком і пішов за моїм обов’язком. Мені було шкода бідного старого; але я хотів вирватися на волю і довести, що вже я не дитина. Гроші були доставлені зурину».

Вожатий

Тільки в дорозі петру вдалося примиритися з савельічем. 1 і тут подорожніх наздогнав буран. Петро побачив якусь чорну крапку, ямщик погнав коней до неї. Це виявився дорожній чоловік. Він запропонував усім поїхати на заїжджий двір, який знаходився недалеко. Повільно стала просуватися кибитка по високому снігу. Поки їхали, петруші приснився сон, який він так і не зміг забути. «мені здавалося, буран ще лютував, і ми ще блукали по сніговій пустелі…

Раптом побачив я ворота і в’їхав на панській двір нашої садиби. Першою думкою моєю було побоювання, щоб батюшка не прогнівався на мене за мимовільне повернення під покрівлю батьківську і не вважав би його навмисним не послуханням. З занепокоєнням я вистрибнув з кибитки і бачу: матінка зустрічає мене на ганку з видом глибокого засмучення. Тихіше, — каже вона мені, — батько хворий при смерті і бажає з тобою попрощатися». Вражений страхом, я йду за нею в спальню. Бачу, кімната слабо освітлена; біля ліжка стоять люди з сумними обличчями. Я тихенько підходжу до ліжка; матінка піднімає полог і каже: «андрій петрович, петруша приїхав; він повернувся, дізнавшись про твою хворобу; благослови його»» я став на коліна і спрямував очі мої на хворого. Що ж?… Замість батька мого, бачу в ліжку лежить мужик з чорною бородою, весело на мене поглядаючи. Я в подиві обернувся до матінки, кажучи їй: «що це означає? це не батюшка. І до якого мені дива просити благословення у мужика?»- «все одно, петруша, — відповідала мені матінка-це твій посаджений батько; поцілунок у нього ручку, і нехай він тебе благословить…»я не погоджувався. Тоді мужик схопився з ліжка, вихопив сокиру з-за спини і став махати на всі боки. Я хотів бігти… І не міг; кімната наповнилася мертвими тілами; я спотикався об тіла і ковзав у кривавих калюжах… Страшний мужик ласкаво мене кликав, кажучи: «не бійся, підійди під моє благословення…»жах і здивування оволоділи мною… І в цю хвилину я прокинувся; коні стояли; савельїч смикав мене за руку, кажучи:»виходь, пане: приїхали».

» господар, родом яїцький козак, здавався мужик років шістдесяти, ще свіжий і бадьорий. Проводжатий » був років сорока, зросту середнього, худорлявий і широкоплеч… Обличчя його мало вираз досить приємне, але шахрайське». Не раз був він у цих краях. Проводжатий і господар заговорили на злодійському жаргоні про справи яїцького війська, в той час тільки що втихомиреного після бунту 1772 року. Савельїч на співрозмовників поглядав з підозрою. Заїжджий двір дуже був схожий на розбійницьку притоку. Петрушу ж це тільки бавило.

Вранці буря вщухла. Запрягли коней, розплатилися з господарем. А проводжатому петро завітав свій заячий кожух. Бродяга був надзвичайно задоволений подарунком.

Приїхавши в оренбург, вирушили прямо до генерала. На завтра був призначений переїзд в білогірську фортецю до капітана миронова, людині добрій і чесній.

Фортеця

Фортеця являла собою село, оточене дерев’яним парканом. Від старої капітанші петро дізнався, що сюди переводять офіцерів за непристойні вчинки. Ось, наприклад, швабрина олексія іванича перевели за вбивство. «бог знає, який гріх його поплутав; він, зволиш бачити, поїхав за місто з одним поручиком, та взяли з собою шпаги, та й ну один в одного пирять; а олексій іванич і заколов поручика, та щеПри двох свідках! що накажеш робити? на гріх майстра немає»» 1 увійшов урядник, молодий і ставний козак. Василиса єгорівна попросила максимича відвести офіцеру квартиру чистіше.

Петра андрійовича відвели до семена кузову. Хата стояла на високому березі річки, на самому краю фортеці. Половина хати зайнята була се-мією семена, іншу відвели петру.

Вранці до петруші з’явився швабрин. Познайомитися. Офіцер розповів петру про життя у фортеці. Комендант запросив обох обідати. Він виявився старим бадьорим, високого зросту. В кімнату » увійшла дівчина років восьмнадцяти, круглолиця, рум’яна, з світло-русявим волоссям, гладко зачесаним за вуха, які у неї так і горіли. З першого погляду вона не дуже мені сподобалася. Я дивився на неї з упередженням: швабрин описав мені машу, капітанську дочку, абсолютно дурочкою. За обідом говорили про те, скільки батюшка петра душ має; що у капітанської дочки маші всього-то приданого, що «частий гребінь, та віник, та алтин грошей… Добре, коли знайдеться добра людина; а то сиди собі в дівках віковічною нареченою».

Марія іванівна при цій розмові вся почервоніла, і навіть сльози капнули на її тарілку. Петру стало шкода її, він поспішив змінити розмову.

Поєдинок

Минуло кілька тижнів, і петро звик до життя в білогірській фортеці. У будинку коменданта був він прийнятий як рідний. У марії іванівні офіцер знайшов розсудливу і чутливу дівчину.

У швабрина було кілька французьких книг. Петро став читати, і в ньому прокинулася полювання до літератури.

» спокій царював навколо нашої фортеці. Але світ був перерваний раптовим міжусобством»»

Петро написав пісеньку і поніс її до швабрина, який один у всій фортеці міг оцінити такий твір.

Думка любовну винищуючи, тщусь прекрасну забути, і ах, машу уникаючи, мишлю вільність отримати! але очі, що мене полонили, всеминутно переді мною; вони дух в мені збентежили, розтрощили мій спокій. Ти, дізнавшись мої напасті, зглянься, маша, наді мною, даремно мене в цій лютій частині, і що я полонений тобою.

Швабрин рішуче оголосив, що пісня недобра, бо нагадує «любовні куплетці». А в образі маші швабрин побачив капітанську дочку.

Потім швабрин сказав: «…якщо хочеш, щоб маша миронова ходила до тебе в сутінки, то замість ніжних віршиків подаруй їй пару сережок» . Ця фраза остаточно розлютила петра. Домовилися про дуелі. Але іван гнатович став відмовляти молодого офіцера.

» вечір провів я, за звичаєм своїм, у коменданта. Я намагався здаватися веселим і байдужим, щоб не подати жодної підозри і уникнути докучних питань; але зізнаюся, я не мав того холоднокровності, яким хваляться майже завжди ті, які перебували в моєму становищі. У цей вечір я розташований був до ніжності і до розчулення. Марія іванівна подобалася мені більш звичайного. Думка, що, може бути, бачу її в останній раз, надавала їй в моїх очах щось зворушливе».

Зі швабріним домовилися битися за скирдами на » другий день о сьомій годині ранку.

» ми зняли мундири, залишилися в одних камзолах і оголили шпаги. У цю хвилину через скирда раптом з’явився іван гнатович і людина п’ять інвалідів.

Він зажадав нас до коменданта. Ми корилися з досадою; солдати нас оточили, і ми вирушили до фортеці слідом за іваном ігна-тьічем, який вів нас в торжестві, крокуючи з дивовижною важнос-тію ».

Іван кузмич вилаяв гарячих супротивників. Коли ж вони залишилися наодинці, петро андрійович заявив швабрину, що на тому ця справа не скінчиться.

» повернись до коменданта, я за звичаєм своїм підсів до марії іванівни. Івана кузмича не було вдома; василиса єгорівна зайнята була господарством. Ми розмовляли напівголосно. Марія іванівна з нежнос-тію вимовляла мені за занепокоєння, заподіяне всім моєю сваркою з швабріним»»

Марія іванівна зізналася, що подобається олексію іваничу швабрину, адже він за неї сватався. Тоді петро зрозумів, що швабрин помічав їх взаємну симпатію і намагався відвернути один від одного. Вже наступного дня олексій іванич прийшов до петра.

Вирушили до річки, стали битися на шпагах. Але тут почувся голос савельїча, петро обернувся… «у цей самий час мене сильно кольнуло в груди нижче правого плеча; я впав і позбувся почуттів».

Любов

«прокинувшись, я кілька часу не міг схаменутися і не розумів, що зі мною зробилося. Я лежав на ліжку, в незнайомій світлиці, і відчував велику слабкість. Переді мною стояв савельіч зі свічкою в руках. Хтось дбайливо розвивав перев’язі, якими груди і плече були у мене стягнуті».

Виявилося, петро пролежав без пам’яті п’ять діб. Марія іванівна нахилилася до дуелянту. «я схопив її руку і пригорнув до неї, обливаючи сльозами розчулення. Маша не відривала її… І раптом її губки торкнулися моєї щоки, і я відчув їх жаркою і свіжий поцілунок».

Петро просить машу стати його дружиною. «марія іванівна від мене не відходила. Зрозуміло, при першому зручному випадку я взявся за перерване пояснення, і марія іванівна вислухала мене терплячіше. Вона без жодного манірства зізналася мені в серцевій схильності і сказала, що її батьки звичайно раді будуть її щастю». Але що скажуть його батьки? петро написав листа батькові.

Зі швабріним офіцер помирився в перші дні одужання. Іван кузмич не став карати петра андрійовича. А олексія іванича посадили в хлібний магазин під варту, «до каяття».

Нарешті петро отримав від батюшки відповідь. Він не збирався давати синові ні свого благословення, ні своєї згоди. До того ж батько збирався просити про переведення петра з білогірської фортеці куди-небудь подалі.

Але ж петро андрійович нічого в своєму листі про поєдинок не писав! підозри петра зупинилися на швабрині.

Офіцер відправився до маші. Він попросив її повінчатися без згоди його батьків, але вона відмовилася.

» з того часу становище моє змінилося. Марія іванівна майже зі мною не говорила і всіляко намагалася уникати мене. Будинок коменданта став для мене осоромлений. Мало-помалу привчився я сидіти один у себе вдома. Василиса єгорівна спочатку за те мені нарікала; але бачачи мою впертість, залишила мене в спокої. З іваном кузмичем бачився я тільки, коли того вимагала служба. Зі швабріним зустрічався рідко і неохоче, тим більше що помічав у ньому приховану до себе неприязнь, що і стверджувало мене в моїх підозрах. Життя моє зробилася мені нестерпна».

Пугачовщина

Оренбурзька губернія в кінці 1773 року була заселена безліччю напівдиких народів, які визнали ще недавно панування російських государів. «їх похвилинні обурення, незвичка до законів і цивільного життя, легковажність і жорстокість вимагали з боку уряду невпинного нагляду для утримання їх у покорі. Фортеці збудовані були в місцях, визнаних зручними, заселені здебільшого козаками, давніми володарями яїцьких берегів. Але яїцькі козаки, що мали охороняти спокій і безпеку цього краю, з деякого часу були самі для уряду неспокійними і небезпечними підданими.

У 1772 році сталося обурення в їх головному містечку. Причиною тому були суворі заходи, вжиті генерал-майором траубенбергом, щоб привести військо до належного покори. Наслідком було варварське вбивство траубенберга, свавільна зміна в управлінні і нарешті приборкання бунту картеччю і жорстокими покараннями».

Одного вечора, на початку жовтня 1773 року, петра викликали до коменданта. Там вже були швабрин, іван гнатович і козацький урядник. Комендант прочитав лист від генерала, в якому повідомлялося, що з-під варти втік донський козак і розкольник омелян пугачов, «зібрав лиходійську зграю, справив обурення в яицких селищах і вже взяв і розорив» кілька фортець, виробляючи скрізь грабежі і смертні вбивства». Було наказано вжити належних заходів до відбиття помянутого лиходія і самозванця, а буде можна і до досконалого знищення оного, якщо він звернеться на фортецю, ввірену вашому піклуванню».

Було вирішено заснувати караули і нічні дозори.

Василиса єгорівна виявилася не в курсі справи. Вона вирішила все вивідати у іван гнатовича. Він і проговорився. Незабаром всі заговорили про пугачова.

» комендант послав урядника з дорученням розвідати гарненько про все по сусідніх селах і фортецях. Урядник повернувся через два дні і оголосив, що в степу верст за шістдесят від фортеці бачив він безліч вогнів і чув від башкирців, що йде невідома сила. Втім, не міг він сказати нічого позитивного, тому що їхати далі побоявся».

Юлай, хрещений калмик, сказав коменданту, що свідчення урядника були помилкові: «після повернення своєму лукавий козак оголосив своїм товаришам, що він був у бунтівників, представлявся самому їх ватажку, який допустив його до своєї руки і довго з ним розмовляв. Комендант негайно посадив урядника під варту, а юлая призначив на його місце». Урядник втік з-під варти за допомогою своїх однодумців.

Стало відомо, що пугачов збираєтьсяНегайно йти на фортецю, запрошує козаків і солдатів в свою зграю. Чути було, що лиходій заволодів вже багатьма фортецями.

Машу вирішено було відправити в оренбург до її хрещеної матері.

Напад

Вночі козаки виступили з. Фортеці, взявши насильно з собою юлая. А біля фортеці роз’їжджали невідомі люди. Марія іванівна виїхати не встигла: дорога в оренбург відрізана; фортеця оточена.

Всі вирушили на вал. Прийшла і маша-вдома одній страшніше. «…вона глянула на мене і з зусиллям посміхнулася. Я мимоволі зціпив рукоять моєї шпаги, згадавши, що напередодні отримав її з її рук, як би на захист моєї люб’язної. Серце моє горіло. Я уявляв себе її лицарем. Я прагнув довести, що був гідний її довіреності, і з нетерпінням став очікувати рішучої хвилини».

Тут банда пугачова стала наближатися. «один з них тримав під шапкою аркуш паперу; в іншого на спис встромлена була голова юлая, яку, струснувши, перекинув він до нас через частокіл. Голова бідного калмика впала до ніг коменданта»»

Іван кузмич попрощався з дружиною і дочкою, благословив їх. Комендантка з машею пішли.

Фортеця була здана. «пугачов сидів у кріслах на ганку комендантського будинку. На ньому був червоний козацький каптан, обшитий галунами. Висока соболья шапка з золотими китицями була насунута на його блискучі очі. Обличчя його здалося мені знайоме. Козацькі старшини оточували його.

1 батько герасим, блідий і тремтячий, стояв біля ганку, з хрестом в руках, і, здавалося, мовчки благав його за майбутні жертви. На площі ставили нашвидку шибеницю. Коли ми наближалися, башкирці розігнали народ і нас представили пугачову».

Івана кузмича, івана гнатовича було наказано повісити. Швабрин же вже був серед бунтівних старшин. Його голова була обстрижена в гурток, а на тілі красувався козацький каптан. Він підійшов до пугачова і сказав йому на вухо кілька слів.

Пугачов, навіть не дивлячись на петра, наказав його повісити. Кати потягли його до шибениці, але раптово зупинилися. Савельїч кинувся в ноги до пугачова і став просити про помилування вихованця, обіцяв викуп. Петра андрійовича звільнили.

Жителі почали присягати. І тут пролунав жіночий крик. Кілька розбійників витягли на ганок василину єгорівну, розпатлану і роздягнену донага. Один з них встиг вже вбратися в її душегрейку. Інші розкрадали квартиру. Зрештою нещасну стареньку вбили.

Непроханий гість

Найбільше петра мучила невідомість про долю марії іванівни. Палашка сказала, що марію іванівну сховали у попадьі акуліни памфілівни. Але туди ж поїхав обідати пугачов!

Петро кинувся до дому священика. Від попадьи він дізнався, що пугачов вже ходив дивитися на «племінницю», але нічого їй не зробив. Петро аед-реїч відправився додому. Савельїч згадав, чому обличчя «душогуба» здалося йому знайомим. Це був той самий » п’яниця, який виманив у тебе кожух на заїжджому дворі! заячий кожух зовсім новішенький; а він, бестія, його так і розпоров, напяливая на себе!»

Петро був здивований. «я не міг не подивуватися дивному зчепленню обставин: дитячий кожух, подарований волоцюзі, позбавляв мене від петлі, і п’яниця, що хитався по постоялих дворах, обложував фортеці і потрясав державою!»

«борг вимагав, щоб я з’явився туди, де служба моя могла ще бути корисна вітчизні в справжніх, скрутних обставинах… Але любов сильно радила мені залишатися при марії іванівні і бути їй захисником і покровителем. Хоча я і передбачав швидку і безсумнівну зміну в обставинах, але все ж не міг не тремтіти, уявляючи небезпеку її положення».

І тут прийшов один з козаків з оголошенням, «що-де великий государ вимагає тебе до себе». Він був у будинку коменданта.

» незвичайна картина мені представилася: за столом, накритим скатертиною і встановленим штофами і склянками, пугачов і чоловік десять козацьких старшин сиділи, в шапках і кольорових сорочках, розпалені вином, з червоними рожами і блискучими очима. Між ними не було ні швабрина, ні нашого урядника, новобраних зрадників. «а, ваше благородіє! — сказав пугачов, побачивши мене. — ласкаво просимо; честь і місце, ласкаво просимо». Співрозмовники потіснилися. Я мовчки сів на краю столу» »

До налитого вина петро так і не доторкнувся. Розмова зайшла про те, що тепер банді потрібно йти до оренбурга. Похід був оголошений до завтрашнього дня.

Пугачов залишився з петром наодинці. Отаман заявив, що» ще не так завітає свого знайомця», якщо той стане йому служити.

«я відповідав пугачову:» слухай; скажу тобі всю правду. Розсуди, чи можу я визнати в тобі государя? ти людина тямущий: ти сам побачив би, що я лукавству».

» хто ж я такий, по твоєму розумінню?»- «бог тебе знає; але хто б ти не був, ти жартуєш небезпечний жарт». Пугачов глянув на мене швидко. «так ти не віриш, — сказав він, — щоб я був государ петро федорович? ну, добро. А хіба немає удачі удалому? хіба за старих часів гришка отреп’єв не царював? думай про мене що хочеш, а від мене не відставай. Яке тобі діло до іншого-іншого? хто не піп, той батько. Послужи мені вірою і правдою, і я тебе пожалую і в фельдмаршали і в князі. Як ти думаєш?»

«ні, — відповідав я з твердістю. — я природний дворянин; я присягав государині імператриці: тобі служити не можу. Коли ти справді бажаєш мені добра, так відпусти мене в оренбург»»

Пугачова вразили сміливість і щирість петра. Отаман відпустив його на всі чотири сторони.

Розлука

«рано вранці розбудив мене барабан. Я пішов на збірне місце. Там будувалися вже натовпи пугачовські біля шибениці, де все ще висіли вчорашні жертви. Козаки стояли верхи, солдати під рушницею. Прапори майоріли. Кілька гармат, між яких дізнався я і нашу, поставлені були на похідні лафети. Всі жителі знаходилися тут же, чекаючи самозванця. Біля ганку комендантського будинку козак тримав під вуздечки прекрасного білого коня киргизької породи. Я шукав очима тіла комендантки. Воно було віднесено трохи в сторону і прикрите рогожею, нарешті пугачов вийшов з сіней. Народ зняв шапки. Пугачов зупинився на ганку і з усіма привітався. Один зі старшин подав йому мішок з мідними грошима, і він став їх метати пригорщами. Народ з криком кинувся їх підбирати, і справа не обійшлося без каліцтва.

Пугачова оточували головні з його спільників. Між ними стояв і швабрин.

Погляди наші зустрілися; в моєму він міг прочитати презирство, і він відвернувся з виразом щирої злоби і удаваної глузливо-,сти. Пугачов, побачивши мене в натовпі, кивнув мені головою і покликав до себе ».

Отаман радив петру тут же відправлятися в оренбург і оголосити від нього губернатору і всім генералам, щоб очікували пугачова до себе через тиждень. «присов» етуй їм зустріти мене з дитячою любов’ю і послухом; не те не уникнути їм лютої страти» .

Швабрина пугачов призначив новим командиром. «з жахом почув я ці слова: швабрин робився начальником фортеці; марія іванівна залишалася в його владі! боже, що з нею буде!»

І тут савельїч подав пугачову папір. Там були перераховані всі речі, вкрадені розбійниками. Савельїч хотів, щоб пугачов повернув за все це гроші! петро андрійович перелякався за бідного старого.

Але «пугачов був, видно, в припадку великодушності. Він відвернувся і від’їхав, не сказавши більше ні слова. Швабрин і старшини пішли за ним»»

Петро поспішив до дому священика побачитися з марією іванівною. У неї вночі відкрилася сильна гарячка. Вона лежала без пам’яті і в маренні. Хвора не впізнала свого коханого.

» швабрин пущі всього терзав мою уяву. Наділений владою від самозванця, проводячи в фортеці, де залишалася нещасна дівчина — безневинний предмет його ненависті, він міг зважитися на все. Що мені було робити? як подати їй допомогу? як звільнити з рук лиходія? залишався один засіб: я зважився ту ж годину відправитися в оренбург, щоб квапити звільнення білогірської фортеці, і по можливості тому сприяти. Я попрощався з священиком і з акуліною памфілівною, з жаром доручаючи їй ту, яку шанував вже своєю дружиною» .

Облога міста

«наближаючись до оренбурга, побачили ми натовп колодязів з поголеними головами, з обличчями, спотвореними щипцями ката. Вони працювали біля укріплень, під наглядом гарнізонних інвалідів. Інші вивозили у візках сміття, що наповнював рів; інші лопатками копали землю; на валу муляри тягали цеглу і лагодили міську стіну.

Біля воріт вартові зупинили нас і зажадали наших паспортів. Як скоро сержант почув, що я їду з білогірської фортеці, то і повів мене прямо в будинок генерала».

Петро все розповів генералу. Найбільше старий занепокоївся через капітанської дочки.

На вечір було призначено військову раду. «я встав і, в коротких словах описавши спершу пугачова і зграю його, сказав ствердно, що самозванцеві способу не було встояти проти правильної зброї».

Але на наступальні рухи ніхто не погодився. Вирішено було відбивати облогу. Потягнулися довгі дні голоду.

ПетроВипадково зустрів урядника, який передав йому листа. З нього офіцер дізнався, що швабрин примусив батька герасима видати йому машу, «застращав пугачовим». Тепер вона живе в будинку батька під караулом. Олексій іванович примушує її вийти за нього заміж.

» батюшка петро андрійович! ви один у мене покровитель; заступитеся за мене бідну. Упросите генерала і всіх командирів надіслати до нас скоріше сікурсу та приїжджайте самі, якщо можете. Залишаюся вам покірна бідна сирота

Марія миронова».

Петро кинувся до генерала, став просити роту солдатів для очищення білогірської фортеці. Але старий відмовив.

Бунтівна слобода

Петро вирішив вирушати до фортеці. Савельїч поїхав з ним. Дорогою старого схопили розбійники. Знову подорожні опинилися в руках пугачова.

» дивна думка прийшла мені в голову: мені здалося, що провидіння, яке вдруге привело мене до пугачова, подавало мені випадок привести в дійство мій намір».

Петро андрійович сказав, що хоче звільнити сироту, яку ображають у білогірській фортеці. Очі у пугачова заблищали, він обіцяв судити кривдника швабрина. Петро сказав, що сирота — його наречена. Ще більше розохотився отаман.

Вранці запрягли кибитку, вирушили в білогірську фортецю. «я згадував про необачну жорстокість, про кровожерні звички того, хто викликався бути рятівником моєї люб’язної! пугачов не знав, що вона була дочка капітана миронова; озлоблений швабрин міг відкрити йому все; пугачов міг провідати істину і іншим чином… Тоді що станеться з марією іванівною? холод пробігав по моєму тілу, і волоса ставали дибки…»

Сирота

«кибитка під’їхала до ганку комендантського будинку. Народ впізнав дзвіночок пугачова і натовпом втік за нами. Швабрин зустрів самозванця на ганку. Він був одягнений козаком і відростив собі бороду. Зрадник допоміг пугачову вилізти з кибитки, в підлих виразах виявляючи свою радість і старанність».

Швабрин здогадався, що пугачов їм незадоволений. Він трусив перед ним, а на петра поглядав недовірливо. Зайшла розмова про машу. «государ! — сказа^ він. — ви владні вимагати від мене, що вам завгодно; але не накажіть сторонньому входити в спальню до дружини моєї». Пугачов засумнівався в тому, що дівчина його дружина. Увійти.

» я глянув і обмір. На підлозі, в селянській обірваній сукні сиділа марія іванівна, бліда, худа, з розпатланим волоссям. Перед нею стояв глечик води, накритий скибкою хліба. Побачивши мене, вона здригнулася і закричала. Що тоді зі мною стало — не пам’ятаю».

На питання пугачова марія іванівна відповіла, що швабрин їй не чоловік. Отаман випустив дівчину.

» марія іванівна швидко глянула на нього і здогадалася, що перед нею вбивця її батьків. Вона закрила обличчя обома руками і впала бе? почуття. Я кинувся до неї; але в цю хвилину дуже сміливо в кімнату втерлася моя старовинна знайома палаша і стала доглядати за своєю панянкою. Пугачов вийшов зі світлиці, і ми троє зійшли у вітальню».

» що, ваше благородіє? — сказав, сміючись, пугачов. — виручили червону дівчину! як думаєш, чи не послати за попом, та чи не змусити його повінчати племінницю? мабуть, я буду посадженим батьком, швабрин дружкою; закутимо, зап’ємо — і ворота запремо!»

І тут швабрин зізнався, що маша — дочка івана миронова, який страчений при взятті тутешньої фортеці. Але і це пугачов пробачив петру. Він видав йому перепустку в усі застави і фортеці, підвладні отаману.

Коли марія іванівна і петро андрійович нарешті зустрілися, стали говорити про те, що ж їм тепер робити далі. «залишатися їй у фортеці, підвладній пугачову і керованої швабріним, було неможливо. Не можна було думати і про оренбург, що зазнає всі лиха облоги. У неї не було на світі жодної рідної людини. Я запропонував їй їхати в село до моїх батьків. Вона спочатку вагалася: відоме їй неблагорасположеніе батька мого її лякало. Я її заспокоїв. Я знав, що батько вшанує за щастя і поставить собі в обов’язок прийняти дочку заслуженого воїна, який загинув за вітчизну».

Пугачов і петро розлучилися по-дружньому.

» ми наближалися до містечка, де, за словами бородатого коменданта, знаходився сильний загін, що йде на з’єднання до самозванця. Ми були зупинені вартовими. На питання: хто їде? — ямщик відповідав гучно:» государев кум зі своєю господинею». Раптом натовп гусарів оточив нас з жахливою лайкою. «виходь, бісів кум! — сказав мені усатий вахмістр. — ось ужо тобі буде лазня, і з твоєю господинею!»

Я вийшов з кибитки і вимагав, щоб відвели мене до їхнього начальника. Побачивши офіцера, солдати припинили лайку. Вахмістр повів мене до майора. Савельіч від мене не відставав, подейкуючи про себе: «ось тобі і государев кум! з вогню та в полум’я… Господи владико! чим це все скінчиться?»кібітка кроком поїхала за нами.

Через п’ять хвилин ми прийшли до будиночка, яскраво освітленого. Вахмістр залишив мене при варті і пішов про мене доповісти. Він негайно ж повернувся, оголосивши мені, що його високоблагородію колись мене прийняти, а що він велів відвести мене в острог, а господиню до себе привести ».

Петро прийшов в сказ, кинувся на ганок. Високоблагородієм виявився іван іванович зурін, колись обіграв петра в симбірському трактирі! вони негайно помирилися. Зурін сам вийшов на вулицю вибачатися перед марією іванівною в мимовільному непорозумінні і наказав вахмістру відвести їй кращу квартиру в місті. Петро залишився ночувати у нього і розповів йому свої пригоди.

Зурін порадив старому знайомцеві «розв’язатися» з капітанською донькою, відправити її в симбірськ одну, а петру запропонував залишатися у нього в загоні.

» хоча я не зовсім був з ним згоден, проте ж відчував, що борг честі вимагав моєї присутності у війську імператриці. Я зважився піти раді зуріна: відправити марію іванівну в село і залишитися в його загоні».

» на другий день вранці прийшов я до марії іванівни. Я повідомив їй свої припущення. Вона визнала їх розсудливість і негайно зі мною погодилася. Загін зуріна повинен був виступити з міста в той же день. Нічого було зволікати. Я тут же розлучився з марією іванівною, доручивши її савельічу і давши їй лист до моїх батьків. Марія іванівна заплакала».

Увечері виступили в похід. «зграї розбійників скрізь бігли від нас, і все віщувало швидке і благополучне закінчення. Незабаром князь голіцин, під фортецю татіщевой, розбив пугачова, розсіяв його натовпу, звільнив оренбург. Але все ж сам пугачов не був спійманий. Він з’явився на сибірських заводах, зібрав там нові зграї і знову почав там з успіхом лиходіяти. Прийшла звістка про розорення сибірських фортець.

Незабаром пугачов втік. Через час його повністю розбили, а самого зловили.

» зурін дав мені відпустку. Через кілька днів повинен я був знову опинитися посеред мого сімейства, побачити знову мою марію іванівну… Раптом несподівана гроза мене вразила. У день, призначений для виїзду, в саму ту хвилину, коли готувався я пуститися в дорогу, зурін увійшов до мене в хату, тримаючи в руках папір, з виглядом надзвичайно стурбованим. Щось кольнуло мене в серці. Я злякався, сам не знаючи чого. Він вислав мого денщика, і оголосив, що має до мене справу».

Це був секретний наказ до всіх окремих начальників заарештувати мене, де б не попався, і негайно відправити під караулом в казань в слідчу комісію, засновану у справі пугачова. Ймовірно, чутка про дружні стосунки петра з пугачовим дійшла до уряду.

» я був упевнений, що виною всьому була самовільна моя відсутність з оренбурга. Я легко міг виправдатися: наїзництво не тільки ніколи не було заборонено, але ще всіма силами було підбадьорюване. Я міг бути звинувачений у надмірній запальності, а не в не послуханні. Але приятельські зносини мої з пугачовим могли бути доведені безліччю свідків і повинні були здаватися принаймні вельми підозрілими» .

У казанській фортеці ноги петра закували в ланцюгу, а потім відвели його до в’язниці і залишили одного в тісній і темній будці. Наступного дня в’язня відвели на допит. Запитували про те, коли і як став офіцер служити у пугачова. Петро все розповідав, як є. І тут запросили того, хто звинуватив гриньова. Це виявився швабрин! «за його словами, я відряджений був від пугачова в оренбург шпигуном; щодня виїжджав на перестрілки, щоб передавати письмові звістки про все, що робилося в місті; що нарешті явно передався самозванцю, роз’їжджав з ним з фортеці у фортецю, намагаючись всіляко губити своїх товаришів-зрадників, щоб займати їх місця і користуватися нагородами, що роздаються від самозванця».

Тим часом марія іванівна прийнята була батьками нареченого з щирим привітністю. Незабаром вони до неї прив’язалися, тому що не можна було її впізнати і не полюбити. «моя любов вже не здавалася батюшки порожньою примх; а матінка тільки того і бажала, щоб її петруша одружився на милій капітанської доньці».

Звістка про арешт сина вразила сім’ю гриньових. Але ніхто не вірив, що ця справа може закінчитися неблагополучно. Незабаром батюшка отримав з петербурга лист про те, що підозри щодо участі петра » в задумахБунтівників, на жаль, виявилися занадто грунтовними, що приблизна страта повинна була б мене осягнути, але що государиня, з поваги до заслуг і похилих літ батька, зважилася помилувати злочинного сина і, позбавляючи його від ганебної страти, повеліла тільки заслати у віддалений край сибіру на вічне поселення» .

Старий повірив у те, що його син зрадник. Він був невтішний. «марія іванівна мучилася більше всіх. Будучи впевнена, що я міг виправдатися, коли б тільки захотів, вона здогадувалася про істину і шанувала себе винуватицею мого нещастя. Вона приховувала від усіх свої сльози і страждання і тим часом невпинно думала про засоби, як би мене врятувати».

Марія іванівна, палаша і савельїч вирушили в софію. Вранці дівчина в саду випадково зустрілася з придворною дамою, яка стала її розпитувати про те, навіщо вона приїхала. Маша розповіла, що вона дочка капітана миронова, що приїхала просити у государині милості. Дама сказала, що буває при дворі. Тоді марія іванівна вийняла з кишені складений папір і подала її незнайомій своїй покровительки, яка стала читати її про себе. Але коли дама зрозуміла, що дівчина просить за гриньова, відповіла, що імператриця не може його пробачити. Але маша спробувала пояснити дамі, що петро не зміг виправдатися, тому що не хотів вмішувати в справу її. Тоді незнайомка попросила нікому не говорити про зустріч, пообіцявши, що відповіді дівчині чекати доведеться недовго.

Незабаром государиня зажадала машу до двору. Коли ж маша побачила імператрицю, то дізналася в ній ту даму, з якою так відверто висловлювалася вона в саду! государиня сказала, що переконана в невинності петра, і дала лист до його батька.

» тут припиняються записки петра андрійовича гриньова. З родинних переказів відомо, що він був звільнений від ув’язнення в кінці 1774 року, за іменним велінням; що він був присутній при страти пугачова, який впізнав його в натовпі і кивнув йому головою, яка через хвилину, мертва і закривавлена, показана була народу. Незабаром потім петро андрійович одружився на марії іванівні. Потомство їх благоденствує в симбірській губернії»»

Пушкін а. С. «капітанська дочка» історична повість, короткий зміст.
Повість, написана великим і, це перший художній історичний твір. Сюжетом для цієї повісті послужило реальна подія, яка сталася під час .
Повість написана від імені літнього дворянина петра андрійовича гриньова, який оповідає про свою молодість, яка припала на час правління бабусі нинішнього імператора олександра,.
В якості епіграфа до твору «капітанська дочка» призводить російське прислів’я» бережи плаття знову, а честь-змолоду”
Свою розповідь гриньов починає з зауваження, що іноді незначна подія здатна змінити життя людини і направити його по іншому шляху.
У своїй родині петруша гриньов був дев’ятим, єдино вижив дитиною. Дитинство і отроцтво його пройшло досить привільно, як у більшості поміщицьких недорослів. Спочатку за ним дивився колишній солдат савельїч, якого за розумну поведінку визначили йому в дядьки. Потім прийшла черга гувернера і на цю роль визначили француза, яких дуже багато залишилося в росії після розгрому наполеона. Нічому тлумачному цей колишній французький перукар не міг навчити, поки не був вигнаний за пияцтво і безпутну поведінку.
Ось так і дожив петруша до сімнадцяти років, коли батюшка вирішив визначити його на військову службу. Тільки не в столиці довелося відправитися молодому дворянину, а в армію, щоб міг «понюхати пороху».вірний савельіч відправляється для служіння, а більше для нагляду за нерозумним молодим баріном.
Добираючись до фортеці, де належало нести службу, потрапили вони в пургу, та й згинули б, якщо випадкова людина не вивів їх кибитку на дорогу. На знак подяки за порятунок петруша гриньов, добра душа, дарує заячий кожух спасителю, навіть не підозрюючи, що цим подарунком рятує своє життя.
Фортеця, куди визначили гриньова на службу, на ділі виявилася звичайною селом, обнесеної дерев’яним частоколом. Військовий гарнізон складався з селян, які не відрізняли ліво від право. Оборонялася фортеця від ворогів старою гарматою, яка була забита сміттям.
Фактично командувала фортецею дружина коменданта миронова, василиса єгорівна. Гриньова прийняли як рідного, і він сам дуже прив’язався до сімейства, тим більше що у коменданта була дуже приваблива дочка маша. Мила, спокійна і благонравна маша миронова, справила на молодого недолугого барчука таке враження, що він захопився читанням книг, став вправлятися в перекладах з французької і складати вірші.
Все начебто складається гаразд та спокійно, але офіцер швабрин, якому маша відмовила у своїй прихильності, ображає її і змушує гриньова до дуелі. Він більш досвідчений у військових справах і на дуелі поранив гриньова. Поки той лежить поранений, на фортецю нападають повсталі під проводом пугачова. Комендант і його дружина відмовляють присягнути йому як імператору і гинуть. Гриньова пугачов відпускає, коли той чесно каже, що не може присягати двічі.
Гриньов намагається отримати військову допомогу у фортеці оренбург, але там самі боятися, що пугачов дійде і до оренбурга. Так воно і сталося. Омелян пугачов обложив оренбург.
Випадково гриньов дізнається, що швабрин намагається змусити машу миронову вийти за нього заміж і відправляється в білогірську фортецю. Потрапляє в полон і, постав ще раз перед пугачовим, чесно розповідає, що його привело знову в білогірськ. Пугачов проявляє себе як благородна людина і наказує швабрину, який перейшов на його бік, відпустити сироту. Швабрину довелося підкоритися, але він пише донос на гриньова, що той пугачівський шпигун. Після розгрому пугачова гриньова за неправдивим звинуваченням чекає суд і посилання в сибір. Капітанська дочка маша відправляється в петербург, щоб передати лист імператриці катерині з проханням помилувати петра гриньова. Зустріч відбулася майже випадково в саду царського села, де маша повідала всю історію і імператриця помилувала гриньова, чим врятувала його від безчестя.
Короткий зміст повісті капітанська дочка можна висловити однією, але дуже емоційною фразою гриньова: «не приведи бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний»

Історичну повість «капітанська дочка» пушкін вперше опублікував в 1836 році. На думку дослідників, твір знаходиться на стику романтизму і реалізму. Точно не визначений і жанр-деякі вважають» капітанську дочку » повістю, інші – повноцінним романом.

Дія твору відбувається в період повстання омеляна пугачова і засноване на реальних подіях. Повість написана у формі мемуарів головного героя петра андрійовича гриньова — його щоденникових записів. Твір названо на честь коханої гриньова – марії миронової, капітанської дочки.

Головні герої

Петро андрійович гриньов – головний герой повісті, дворянин, офіцер, від імені якого йде розповідь.

Марія іванівна миронова-дочка капітана миронова; » дівчина років восьмнадцяти, круглолиця, рум’яна» .

Омелян пугачов-ватажок мужицького повстання, «років сорока, зросту середнього, худорлявий і широкоплеч», з чорною бородою.

Архип савельіч-старий, який з малих років був вихователем гриньова.

Інші персонажі

Андрій петрович гриньов – батько петра андрійовича, прем’єр-майор у відставці.

Іван іванович зурін – офіцер, з яким гриньов познайомився в трактирі в симбірську.

Олексій іванич швабрин – офіцер, з яким гриньов познайомився в білогородській фортеці; приєднався до заколотників пугачова, давав свідчення проти гриньова.

Миронов іван кузьмич-капітан, батько марії, комендант у білогородській фортеці.

Глава 1. Сержант гвардії

Батько головного героя, андрій петрович гриньов, вийшов у відставку прем’єр-майором, став жити в своєму симбірському селі, одружився на дочці тамтешнього дворянина. З п’яти років петю віддали на виховання стрем’яному савельічу. Коли головному герою виповнилося 16 років, батько, замість того щоб відправити його в петербург в семенівський полк (як раніше планувалося), визначив на службу в оренбург. Разом з юнаком відправили савельіча.

По дорозі в оренбург в трактирі в симбірську гриньов познайомився з ротмістром гусарського полку зуріним. Той навчив юнака грати в більярд, запропонував зіграти на гроші. Випивши пуншу, гриньов розпалився і програв сто рублів. Засмученому савельичу довелося віддавати борг.

Глава 2. Вожатий

По дорозі гриньов задрімав і побачив сон, в якому побачив щось пророче. Петру наснилося, що він прийшов попрощатися з вмираючим батьком, але в ліжку побачив «мужика з чорною бородою» . Мати назвала мужика «посадженим батьком» гриньова, сказала поцілувати йому руку, щоб той його благословив. Петро відмовився. Тоді мужик схопився, вихопив сокиру і почав всіх вбивати. Страшний мужик ласкаво кликав:» не бійся, підійди під моє благословення». У цю хвилину гриньов прокинувся: вони приїхали доЗаїжджому двору. На знак подяки за допомогу гриньов віддав вожатому свій заячий кожух.

В оренбурзі гриньова відразу ж направили в білогородську фортецю, в команду капітана миронова.

Глава 3. Фортеця

«білогірська фортеця знаходилася в сорока верстах від оренбурга». У перший же день гриньов познайомився з комендантом і його дружиною. Наступного дня петро андрійович познайомився з офіцером олексієм іваничем швабріним. Його відправили сюди » за смертовбивство» – «заколов поручика» під час поєдинку. Швабрин постійно жартував над сімейством коменданта. Дочка миронова марія дуже сподобалася петру андрійовичу, проте швабрин описував її як «досконалу дурочку» .

Глава 4. Поєдинок

З часом гриньов знайшов у марії «розсудливу і чутливу дівчину» . Петро андрійович почав писати вірші і якось прочитав одне зі своїх творів, присвячене марії, швабрину. Той розкритикував вірш і сказав, що дівчина замість «ніжних віршиків» воліла б «пару сережок» . Гриньов обізвав швабрина мерзотником і той викликав петра андрійовича на поєдинок. Перший раз їм не вдалося зійтися — їх помітили і відвели до коменданта. Увечері гриньов дізнався, що швабрин в минулому році сватався до марії і отримав відмову.

Наступного дня гриньов і швабрин знову зійшлися в поєдинку. Під час дуелі петра андрійовича гукнув підбіг савельїч. Гриньов озирнувся, і противник завдав йому удару «в груди нижче правого плеча» .

Глава 5. Любов

Весь час поки гриньов одужував, марія доглядала за ним. Петро андрійович запропонував дівчині стати його дружиною, вона погодилася.

Гриньов написав батькові, що збирається одружитися. Однак андрій петрович відповів, що не дасть згоди на одруження і навіть поплескує, щоб сина перевели «куди-небудь подалі» . Дізнавшись про відповідь батьків гриньова, марія дуже засмутилася, але без їхньої згоди не хотіла виходити заміж (зокрема тому, що дівчина була безприданницею). З тих пір вона почала уникати петра андрійовича.

Глава 6. Пугачовщина

Прийшла звістка, що з-під варти втік «донський козак і розкольник омелян пугачов» , зібрав «лиходійську зграю» і «справив обурення в яицких селищах» . Незабаром стало відомо, що заколотники збираються йти на білогороську фортецю. Почалися приготування.

Глава 7. Приступ

Гриньов не спав всю ніч. До фортеці з’їхалося безліч озброєних людей. Між ними їздив на білому коні сам пугачов. Заколотники увірвалися у фортецю, коменданта поранили в голову, гриньова схопили.

У натовпі закричали, «що государ на площі чекає полонених і приймає присягу» . Миронов і поручик іван гнатович відмовилися присягати, і були повішені. Гриньова чекала та ж доля, але савельїч в останній момент кинувся в ноги пугачову і попросив відпустити петра андрійовича. Швабрин прилучився до заколотників. Мати марії була вбита.

Глава 8. Непроханий гість

Мар’ю сховала попадя, назвавши своєю племінницею. Савельїч сказав гриньову, що пугачов – той самий мужик, якому петро андрійович подарував кожух.

Пугачов викликав до себе гриньова. Петро андрійович зізнався, що не зможе служити йому, так як «природний дворянин» і «присягав імператриці»: «голова моя в твоїй владі: відпустиш мене-спасибі; страчуєш-бог тобі суддя; а я сказав тобі правду». Щирість петра андрійовича вразила пугачова, і він відпустив його «на всі чотири сторони» .

Глава 9. Розлука

Вранці пугачов сказав гриньову їхати в оренбург і передати губернатору і всім генералам, щоб чекали його через тиждень. Швабрина ватажок повстання призначив новим командиром у фортеці.

Глава 10. Облога міста

Через кілька днів прийшли звістки, що пугачов рухається до оренбурга. Гриньову передали лист від марії іванівни. Дівчина писала, що швабрин примушує її вийти за нього заміж і обходиться з нею дуже жорстоко, тому вона просить допомоги у гриньова.

Глава 11. Бунтівна слобода

Не отримавши підтримки у генерала, гриньов відправився в білогородську фортецю. По дорозі їх з савельічем схопили люди пугачова. Гриньов розповів ватажкові заколотників, що їде в білогородську фортецю, так як там швабрин ображає дівчину-сироту – наречену гриньова. Вранці пугачов разом з гриньовим і своїми людьми поїхали до фортеці.

Глава 12. Сирота

Швабрин сказав, що марія його дружина. Але увійшовши в кімнату дівчини, гриньов і пугачов побачили, що вона була блідою, худою, а з їжі перед нею стояв тільки «глечик води, накритий скибкою хліба» . Швабрин доповів, що дівчина дочка миронова, проте пугачов все одно відпустив гриньова з коханою.

Глава 13. Арешт

Наближаючись до містечка, гриньов з марією були зупинені вартовими. Петро андрійович пішов до майора і впізнав у ньому зуріна. Гриньов, поговоривши з зуріним, вирішив відправити мар’ю до батьків у село, а сам залишився служити в загоні.

Наприкінці лютого загін зуріна виступив у похід. Пугачов після того як був розбитий, знову зібрав зграю і пішов на москву, наводячи смуту. «зграї розбійників злодіяли всюди». «не приведи бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний!».

Нарешті пугачова зловили. Гриньов зібрався до батьків, але прийшов папір про його арешт у справі пугачова.

Глава 14. Суд

Гриньов за наказом прибув до казані, його посадили у в’язницю. Під час допиту петро андрійович, не бажаючи вплутувати мар’ю, промовчав, навіщо їхав з оренбурга. Обвинувач гриньова-швабрин, стверджував, що петро андрійович був шпигуном пугачова.

Марія іванівна була прийнята батьками гриньова «з щирим привітністю» . Звістка про арешт петра андрійовича всіх вразила – йому загрожувала довічна заслання в сибір. Щоб врятувати коханого, марія поїхала в петербург і зупинилася в царському селі. Під час ранкової прогулянки вона розговорилася з незнайомою дамою, розповіла їй свою історію і про те, що приїхала просити у імператриці помилування гриньова.

Того ж дня за марією прислали карету імператриці. Государиня виявилася тією самою дамою, з якою дівчина розмовляла вранці. Імператриця помилувала гриньова і пообіцяла допомогти їй з приданим.

За словами вже не гриньова, а автора, в кінці 1774 року петро андрійович був звільнений. «він був присутній при страти пугачова, який впізнав його в натовпі і кивнув йому головою». Незабаром гриньов одружився на марії. «рукопис петра андрійовича гриньова доставлена була нам від одного з його онуків».

Висновок

В історичній повісті олександра сергійовича пушкіна «капітанська дочка» уваги заслуговують як головні, так і другорядні персонажі. Найбільш неоднозначною фігурою в творі є омелян пугачов. Жорстокий, кровожерливий ватажок заколотників зображується автором як особистість, не позбавлена позитивних, кілька романтизованих якостей. Пугачов цінує доброту і щирість гриньова, допомагає коханим.

Персонажами, які протиставляють між собою, є гриньов і швабрин. Петро андрійович до останнього залишається вірний своїм ідеям, навіть коли від цього залежало його життя. Швабрин же легко змінює думку, приєднується до заколотників, стає зрадником.

Тест по повісті

Для перевірки знань, після прочитання короткого змісту повісті-пройдіть тест:

Рейтинг переказу

Середня оцінка: 4.6 . Всього отримано оцінок: 2863.

Сержант гвардії.

Починається глава з біографії петра гриньова: його батько служив, потім вийшов у відставку. У сімействі гриньових було 9 дітей, але 8 з них померли в дитинстві, залишився один петро. Батько записав гриньова в семенівський полк ще до свого народження. Він вважався у відпустці до настання повноліття. Вихователем хлопчика служить дядько савельіч, він керує освоєнням петрушею російської грамоти, а також вчить свого вихованця бачити гідності хорта кобеля.

Через деякий час до нього був виписаний француза бопре для навчання французької, німецької мов та інших наук, проте він не займався вихованням петруші, а гуляв по дівочим і пив. Незабаром батько це виявив і вигнав вчителя. На сімнадцятому році петра відправляють на службу, але не туди, куди він сподівався: замість петербурга він їде в оренбург. Батько напутствует сина, кажучи щоб він берег » плаття снову, а честь змолоду». Приїхавши в симбірськ, гриньов в трактирі знайомиться з ротмістром зуріним, який навчив його грі в більярд, заспівав його і виграв у петра 100 рублів. Гриньов немов вирвався на свободу, він поводиться, «як хлопчисько». Вранці зурін вимагає виграш.

Гриньов бажає показати характер і змушує протестуючого савельіча видати гроші, після чого їде з симбірська, відчуваючи докори сумління.

Глава 2. Вожатий

В дорозі гриньов просить савельіча просити його за дурну поведінку. Починається буран. Гриньов з савельічем збиваються з дороги. Вони зустрічають людину, яка запропонувала проводити їх до заїжджого двору. Їде кібітке гриньов бачить сон, в якому він приїжджає в садибу і знаходить батька при смерті, підходить до нього,Щоб отримати благословення, але замість батька бачить мужика з чорною бородою. Петро здивований, але мати переконує його, що перед ним його посаджений батько. Чорнобородий мужик схоплюється, розмахуючи сокирою, а всю кімнату заповнюють мертві тіла. При цьому мужик посміхається петру і пропонує йому своє благословення. Вже на заїжджому дворі гриньов розглядає проводжатого і бачить, що це людина з його сну. Це сорокарічний чоловік, середнього зросту, широкоплечий і худорлявий. У його чорній бороді вже проглядає просідь, очі у нього живі, в них відчувається тонкість і кмітливість розуму. Вираз обличчя вожатого досить приємне, але шахрайське. Волосся обстрижене в гурток, одягнений він в татарські шаровари і обірваний вірм’як.

З господарем вожатий розмовляє «алегоричною мовою». Гриньов дякує вожатого, підносячи йому склянку вина і даруючи заячий кожух.

Андрій карлович р., старий товариш батька, з оренбурга направляє петра на службу в білогірську фортецю, що знаходиться в 40 верстах від міста.

Глава 3. Фортеця

Білогірська фортеця нагадує село. Тут всім розпоряджається василиса єгорівна, дружина коменданта, добра і розумна старенька. Наступного ранку гриньов знайомиться з молодим офіцером швабріним олексієм івановичем. Це був невисокий чоловік, смаглявий і чудово негарний, але дуже живий.

Швабрина перевели до фортеці через дуель. Він розповідає гриньову про те, як тече життя у фортеці, розповідає про сім’ю коменданта, невтішно відгукуючись про машу миронової, дочки коменданта. Комендант запрошує швабрина і гриньова на сімейний обід. По дорозі петро бачить, як проходять «навчання»: іван кузьмич миронов керує взводом інвалідів. При цьому на ньому ковпак і»китайчастий халат».

Глава 4. Поєдинок

Гриньову дуже подобається сім’я коменданта. Він стає офіцером. Петро спілкується зі швабріним, однак це спілкування доставляє йому все менше задоволення. Особливо неприємні гриньову колючі зауваження швабрина про машу. Гриньов пише посередні вірші, присвячуючи їх маші. Швабрин висловлюється різко з їх приводу, ображаючи при цьому машу. Петро звинувачує його у брехні, швабрин викликає гриньова на дуель. Дізнавшись про це, василиса єгорівна наказує заарештувати їх, а дворова дівка палашка позбавляє їх шпаг. Деякий час по тому гриньову стає відомо, що швабрин сватався до маші, але отримав відмову. Петро розуміє тепер, чому швабрин лихословив на адресу дівчини. Знову призначена дуель. Гриньов отримує поранення.

Глава 5. Любов

Маша разом з савельічем доглядають за пораненим. Петро гриньов робить маші пропозицію. Він відправляє батькам лист, в якому просить їх благословення. Швабрин відвідує гриньова і визнає свою провину. Батько гриньова не дає синові свого благословення, він вже знає про дуелі, але розповів йому про це не савельіч. Гриньов думає, що це зробив швабрин. Маша не хоче виходити заміж без згоди батьків і уникає гриньова. Петро перестає приходити до миронових, падає духом.

Глава 6. Пугачовщина

Коменданту приходить повідомлення про те, що в околицях орудує розбійницька зграя омеляна пугачова, яка нападає на фортеці. Незабаром пугачов підійшов і до білогірської фортеці, він звертається до коменданта, закликаючи здатися. Іван кузьмич приймає рішення вислати машу з фортеці. Дівчина прощається з гриньовим. Її мати відмовляється їхати з фортеці.

Глава 7. Приступ

Козаки вночі залишають білогірську фортецю і переходять на бік пугачова. Його зграя нападає на фортецю. Капітан миронов зі своїми нечисленними захисниками обороняє її, але сили нерівні. Пугачов, який захопив фортецю, влаштовує «суд». Коменданта і його товаришів зраджують страти на шибениці. Коли черга підходить до гриньова, савельїч благає пугачова, кинувшись до нього в ноги, пощадити «панського дитятю», пропонує викуп. Пугачов згоден. Гарнізонні солдати і жителі міста дають присягу пугачову. Василину єгорівну вбивають, вивівши роздягнену на ганок. Пугачов залишає білогірську фортецю.

Глава 8. Непроханий гість

Гриньов турбується про долю маші. Вона ховається у попадьи, яка розповідає гриньову, що швабрин тепер на боці пугачова. Від савельїча гриньов дізнається, що пугачов — їх вожатий на шляху в оренбург. Пугачов кличе до себе гриньова, той йде до нього. Гриньов звертає увагу на те, що в стані пугачова всі поводяться один з одним як товариші, а своєму ватажку не надають особливої переваги. Кожен хвалиться, висловлює свою думку і спокійно оскаржує пугачова. Його люди заводять пісню про шибеницю. Гості пугачова розходяться. Наодинці гриньов каже пугачову, що не вважає його царем, на що той відповідає, що удалому буде удача, адже і гришка отреп’єв за старих часів царював. Незважаючи на те, що гриньов обіцяє боротися проти пугачова, той відпускає його в оренбург.

Глава 9. Розлука

Пугачов дає гриньову розпорядження повідомити губернатору оренбурга, що пугачівці через тиждень прибудуть в місто. Їдучи з білогірської фортеці, пугачов залишає комендантом швабрина. Савельіч складає «реєстр» розграбованого добра свого пана і подає його пугачову, але той в «припадку великодушності» не звертає на нього уваги і не карає зухвалого савельіча. Він навіть дарує гриньову шубу зі свого плеча і коня. Маша хворіє.

Глава 10. Облога міста

Петро гриньов їде до генерала андрія карловича в оренбург. На військовій раді військові люди відсутні. Там тільки чиновники, які міркують про ненадійність військ, про обережність, про невірність удачі і т. Д. На їхню думку, більш розсудливо залишатися за міцною кам’яною стіною під прикриттям гармат, ніж «відчувати щастя зброї» на відкритому полі. Чиновники пропонують призначити за голову пугачова велику ціну і тим самим підкупити його людей. З білогірської фортеці урядник привозить гриньову лист від маші, в якому вона повідомляє, що швабрин змушує її стати його дружиною. Гриньов звертається до генерала з проханням дати йому півсотні козаків і роту солдатів, щоб очистити білогірську фортецю. Але генерал відмовляє йому.

Глава 11. Бунтівна слобода

Гриньов з савельічем поспішають на допомогу маші. В дорозі їх зупиняють люди пугачова і ведуть до свого ватажка, який допитує гриньова в присутності наперсників про його наміри. Людьми пугачова були ретельний і згорблений старий з сивою борідкою і блакитною стрічкою, одягненою по сірому вірм’яку через плече. Інша людина була високого зросту, широкоплеч і огрядний, років сорока п’яти. У нього були сірі блискучі очі, густа руда борода і ніс без ніздрів, а на щоках і на лобі — червонуваті плями, які надавали його широкому рябому особі нез’ясовне вираз. Гриньов каже пугачову, що приїхав, щоб врятувати сироту від домагань швабрина. Пугачівці пропонують і зі швабріним, і з гриньовим вирішити проблему просто — повісити обох. Але пугачову гриньов явно симпатичний, і він дає обіцянку одружити його на маші. На ранок гриньов їде в кибитку пугачова у фортецю. Пугачов в довірчій бесіді повідомляє йому, що йому хотілося б піти на москву, але його товариші – злодії і розбійники, і при першій же невдачі вони здадуть його, рятуючи свою шию. Пугачов розповідає калмицьку казку про орла і ворона: ворон жив 300 років і клював падаль, а орел був готовий голодувати, але не їсти падали, краще хоч раз напитися живої крові, а потім — як бог велить.

Глава 12. Сирота

Приїхавши до фортеці, пугачов дізнається, що маша терпить знущання від швабрина, який морить її голодом. «волею государя» пугачов звільняє дівчину і бажає зараз же повінчати її з гриньовим. Коли швабрин розповідає, що вона є дочкою капітана миронова, пугачов, який вирішив «жалувати, так жалувати», відпускає машу і гриньова.

Глава 13. Арешт

На шляху з фортеці солдати беруть гриньова під арешт. Вони приймають його за пугачовця, ведуть до свого начальника, яким виявляється зурін. Він радить гриньову відправити машу і савельїча до батьків, а самому продовжити бій. Гриньов так і чинить. Військо пугачова було розбито, але він сам не був спійманий, і йому вдалося зібрати в сибіру нові загони. Пугачова переслідують. Зурін отримує наказ взяти гриньова під арешт і відправити в казань під вартою, зрадивши слідчій комісії у справі пугачова.

Глава 14. Суд

Гриньов підозрюється в тому, що служив пугачову. Не останню роль зіграв в цьому швабрин. Гриньов засуджується до заслання в сибір. Маша живе у батьків гриньова, які до неї дуже прив’язалися. Маша відправляється в петербург, там вона зупиняється в царському селі, зустрічає в саду імператрицю і просить помилувати гриньова, розповідаючи про те, що він через неї потрапив до пугачова. На аудієнції імператриця дає обіцянку пробачити гриньова і влаштувати долю маші. Гриньов звільняється з-під варти. Він присутній на страти пугачова, який в натовпі впізнає його і киває головою, яка через хвилину була показана народу мертва і закривавлена.

Оновлено: 2013-02-04

Увага!
якщо виПомітили помилку або друкарську помилку, виділіть текст і натисніть ctrl+enter .
Тим самим надасте неоціненну користь проекту та іншим читачам.

Дякую за увагу.

.